БАТЬКИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ САМІ ОБИРАЮТЬ УМОВИ НАВЧАННЯ

Народження дитини – це щастя, і батьки приймають і люблять свою дитину, якою б вона не була. Народження хворої дитини – це випробування для оточуючих, але насамперед для батьків. Перша реакція на біду – це біль. З часом перша стресова реакція змінюється необхідністю вирішувати життєві питання – лкування і корекції захворювання. Одне з питань - вибір школи та форми навчання для дитини.
  Діти з особливостями психофізичного розвитку умовно поділяються на кілька груп. Перша - це діти з фізичними відхиленнями, наприклад, з порушеннями рухової функції. Друга - це діти з сенсорними порушеннями: слабочуючі, слабозорі, а також діти з тяжкими порушеннями мовлення та інтелектуальними порушеннями. Також можна виділити групу дітей з психічними порушеннями, які проявляються насамперед в поведінці та взаєминах з оточуючими.
  Діти з фізичними вадами, які не можуть пересуватися взагалі, мають змогу  навчатися в загальноосвітній школі індивідуально. Індивідуальне навчання може бути рекомендовано лікарською комісією в міській поліклініці або психолого-медико-педагогічною консультацією, яка функціонує при відділі освіти. У випадку організацїї  навчання на дому, педагоги приходять до дитини додому за індивідуальним розкладом. У результаті дитина отримує атестат на загальних підставах. Серед основних недоліків такої форми навчання є зменшення кількості навчальних годин на вивчення основних предметів та ізоляція дитини.
  В західних країнах поширені програми включення дитини з обмеженими можливостями в навчальний процес, особливо дітей, які мають часткові порушення опорно-рухового апарату. Українські школи також мають досвід інклюзивного навчання («інклюзія» - «включення). До недавнього часу спільне навчання проводилося переважно експериментально. З введенням нових нормативів, інклюзія стає можливою для кожної дитини. Одним із головних умов роботи інклюзивних програм є бажання батьків і педагогів активно брати участь в розвитку дитини. Не менш важливою умовою є додаткове фінансування школи, яке спрямовується на переобладнання класів та  введення посади асистента вчителя. Асистент вчителя необхідний у випадках, коли дитина має грубі сенсорні порушення або проблеми з пересуванням. У разі, коли можна обійтися без асистента, інклюзивне навчання забезпечується індивідуальний підходом до дитини на кожному уроці та проведенням корекційної роботи фахівцями, яких потребує дитина в залежності від виду порушення. 

Інклюзія – це більше ніж навчання у звичайному класі загальноосвітньої школи.

Інклюзія – це бути включеним у життя і брати в ньому участь, використовуючи власні можливості.

Інклюзія – це коли ти є частиною того, що й інші, коли тебе приймають і обіймають, як того, хто до них належить.

Інклюзія може мати місце у школі, церкві, на ігровому майданчику, на роботі й відпочинку.

  Складовою інклюзії є робота з учнями класу, де навчається дитина з особливими потребами, формування толерантного ставлення  до «несхожого» на інших учня. Якщо така робота розпочинається в дошкільному віці, включення відбувається спокійно. Маленькі діти щиро приймають нових друзів, а за правильного педагогічного підходу фізичні відмінності стають неважливими. Формування толерантного ставлення до людей з відхиленнями змалку виховує в дітях доброту, співчуття, щирі дружні почуття.
Діти з сенсорними порушеннями (зору, слуху, мови, інтелекту) найбільше  потребують спеціальних умов навчання. Однією з таких умов є навчання за спеціальною програмою вчителем-дефектологом. У Київській області працюють школи інтернатного типу для дітей з різними видами порушень, у яких проводиться комплексна корекція дефекту. Великим плюсом такої корекції є орієнтація дітей на самостійне життя, навчання життєво необхідних навичок. Проте навчання в інтернатах відриває дитину від сім'ї, тому не може бути обов’язковим для кожної родини. Нормативною базою передбачені індивідуальні та інклюзивні форми навчання дітей з сенсорніми порушеннями. При грубих порушеннях навчання здійснюється за спеціальною програмою. Недоліком таких форм навчання поки що є недостатнє забезпечення корекційного компоненту в загальноосвітніх школахНаприклад, для дітей з порушеннями слуху і зору обов'язковою умовою є залучення відповідних фахівців-дефектологів (тифло і сурдопедагогів), яких бракує в нашому місті. Крім навчання за спеціальною програмою в школі, дітям з важкими порушеннями зору, слуху або інетелекту необхідно постійно проходити комплексну корекцію, що включає медичні та педагогічні заходи. В умовах нашого міста за корекційною допомогою можна звернутися в багатопрофільний центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Проте відсутність деяких вузьких фахівців  або особливості дефекту, наприклад достатньо поширені в наш час розлади аутичного спектру, також спричиняють необхідність батьків звертатися до вузькопрофільних центрів в Києві. Обираючи форму і програму навчання, місце і людей, які будуть працювати з дитиною з сенсорними порушеннями, батьки мають зважити всі аргументі і зробити вибір на користь майбутнього своєї дитини.
Якщо дитина страждає психічним розладом, що не дозволяє їй вчитися в класі, вона може засвоювати програму індивідуально. Питання про індивідуальне навчання постає коли діти постійно зривають навчальний процес, можуть представляти небезпеку для однокласників (поведінкові розлади).  Чимало учнів, які перебувають в підлітковому віці, вчителі характеризують як складних і некерованих. Однак наявність проблем в поведінці не завжди означають медичну патологію, найчастіше це психологічні проблеми. Якщо ж проблема виходить за рамки педагогічного та психологічного впливу, батькам варто звернутися за консультацією до лікаря-психіатра. Зауважимо, що власні стереотипи щодо психіатричної допомоги іноді заважають батькам надати вчасну квалфіковану допомогу дитині. При наявності медичного висновку питання про індивідуальне навчання дітей з поведінковими розладами вирішується міським відділом освіти. Зауважимо, що інтернатних спеціалізованих закладів для цієї категорії  дітей в Україні дуже мало.
Важливо розуміти, що при будь-якому діагнозі хвора дитина не безнадійна. Сучасні нормативні акти, хоч і не фінансуються в достатній мірі, гарантують права особливих дітей на розвиток, реабілітацію, освіту. Якщо не впадати у відчай і не опускати руки – багато вдасться досягти!

Комментариев нет:

Отправить комментарий