Про сімейні традиції

   Дитині виповнюється рік. З матусиних рук вона спускається на підлогу та починає активно досліджувати тривимірний простір квартири: всюди залізти, все покуштувати, перекинути все, що перекидається та посмикати за все, що смикається. Люди переважно не пам’ятають себе у дошкільному дитинстві, але саме тоді і відбувається перша зустріч із світом професій, особливо в тих сім’ях, де професія батьків тісно пов’язана з побутом або передається  у спадок.   

  Науковці вважають, що гра виникла як специфічна дитяча діяльність у зв’язку з історичним ускладненням знарядь праці. Діти перестали приймати безпосередню участь у праці дорослих. У традиційних культурах іграшки копіювали знаряддя праці дорослих, але були пристосовані до можливостей дитини: мініатюрний лук, борона, тощо. Метою цього була підготовка дитини до поступової інтеграції в доросле суспільство. В середньовіччі, при системі цехового професійного навчання дитина наслідувала родинну спеціальність. Вона потрапляла на навчання у віці 9-10 років, поступово підвищуючи професійну майстерність та формуючи професійну самосвідомість.

 У сучасному світі існують недостатньо послідовні погляди на процес професійного становлення дитини та підлітка. Це пов’язане з проблемою індустріального суспільства, у якому дитина в більшості випадків не має можливості спостерігати працю батьків і спілкується з ними або в процесі хатньої праці, або на відпочинку. Розповіді батьків про зміст та характер власної праці або взагалі відсутні, або негативно емоційно насичені: «Я стомився!», «На роботі неприємності». Лише в деяких родинах існує традиція обговорення професійних успіхів чи залучення дитини до реальної співпраці. Тенденція до створення «домашнього офісу», коли батьки працюють вдома або на сімейному приватному підприємстві має позитивний вплив — діти мають можливість спостерігати та допомагати батькам, засвоюючи не стільки специфічні навички, скільки ставлення до праці, відчуття належності до професійної спільноти.

   У більшості випадків, на жаль, при прийнятті рішення щодо професійного навчання, на самовизначення юнаків  впливає безліч  випадкових факторів. Тому професійний вибір часто буває випадковим, і, зрештою, помилковим.

ПРО ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ

   У дошкільному дитинстві вже закладаються передумови гендерних розбіжностей у виборі професії. Дорослі по-різному будують характер розмови, залежно від статі дитини. 

 До дівчинки звертаються ласкавим, ніжним, заспокійливим тоном, до хлопчика бадьорим, нижчим за тембром, заохочувальним до активності та змагання. Різна інтонація, отже, різний ступінь вимогливості щодо поведінки та гри. Дівчинці дістається значно більше пестощів, обіймів, поцілунків від дорослих, ніж її одноліткові — хлопчику. Для дівчаток обираються ніжніші за кольором, м’які, пухнасті, округлі іграшки, для хлопчиків – яскраві, тверді іграшки з жорсткими каркасами. Нарешті, функціональне призначення іграшок та ігор для хлопчиків та дівчаток не просто різне за характером, а іноді й діаметрально протилежне. Конструктори, автомобільна техніка, словом, усе те, що рухається, крутиться, вкручується та викручується, гуде та свистить, призначено для хлопчиків. Для дівчаток пропонується те, що можна пригорнути до себе, прикрасити, заховати, доповнити, укомплектувати.  Чи не в цьому витоки протиставлення у виборі жіночих та чоловічих ролей у дорослі роки?       

   Психологічні спостереження свідчать: саме дорослі нав'язують малечі статево співвіднесені ігри та іграшки.  Дорослі по-різному спрямовують і регулюють поведінку хлопчиків та дівчаток. Вони не заохочують дослідницьку та конструктивну поведінку дівчаток, їхні прагнення дізнатися про іграшку більше, розібрати її, застосувавши не за призначенням.  Щодо хлопчиків, то тут дорослі, навпаки, схвалюють нетрадиційні способи гри, інтерес до механізмів функціонування іграшок. Хлопчиків заохочують до змагань, перемог, конкуренції. Вияв агресії, груба поведінка аби досягнути мети часто сприймається як норма, тим часом подібна поведінка дівчинки не заохочується та критикується. 

  Хлопчиків частіше орієнтують на кар’єру, соціальні ролі у професійній, громадсько-політичній галузі: «Учися, синку, і вийдеш у люди, станеш президентом» (бізнесменом, генералом, політиком, ученим).

 Для доньок рольові орієнтації частіше полягають у створенні власної сім'ї, характеристиками майбутніх побутових обов’язків: «Дивись, як мама робить салатик, готуватимеш такі смачні страви, коли вийдеш заміж» (навчишся шити, вишивати, в’язати, підтримувати чистоту у домі, доглядати власних дітей тощо).

  Якщо йдеться про орієнтації на професійні ролі, то дівчат частіше спрямовують в царини освіти, культури, медицини чи обслуговування: будеш артисткою, художником, моделлю, кравчинею, перукарем. Зрештою діти підсвідомо ототожнюють себе із поширеними в певному суспільстві моделями жіночої та чоловічої поведінки. Жінки – керівники великих  підприємств, політики, міліціонери, військовослужбовці поки ще складають меншість у нашому суспільстві і нерідко стикаються зі статеворольовими стереотипами і навіть дискримінацією, яку доводиться долати. Проте це також стосується чоловіків — перукарів, моделей, вихователів — тих, які обрали “традиційно жіночі” професії.

 ПРО ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОФОРІЄНТАЦІЇ

  На професійний вибір юнаків впливають й етнокультурні особливості виховання в різних країнах. 

 Наприклад, для американського суспільства пріоритетним у вихованні є розвиток успішної особистості, якій притаманні незалежна, навіть дещо агресивна поведінка. В суспільстві адекватно сприймається прагнення людиною матеріального добробуту, бажання стати багатим. Ця система переконань простежується вже в дитячих мультфільмах (наприклад, «Корпорація монстрів», серіал про Скруджа Мак Дака). Цінності, що готують дитину до виживання в ринкових умовах, закладені й в дитячих іграх, типу «Монополія», та телевікторинах, типу «Слабка ланка». Є в американському кіно й улюблені професії”. З американських фільмів діти можуть більше дізнатися про роботу військовослужбовців, полісменів, журналістів, соціальних працівників, юристів тощо.

  В традиційній культурі Сходу, зокрема в японській системі виховання, переважає орієнтація на співробітництво, відданість своєму підприємству, відчуття провини у ситуаціях піклування лише про власні інтереси. В особистість закладаються колективні цінності, спрямованість на високий рівень адаптованості в групі, негативне сприйняття ситуацій відокремлення. Ці норми мали менше каналів для трансляції у нашу культуру, проте ми знайомі з ними завдяки, наприклад, іграшкам-тамагочі, що дають можливості піклуватися та спостерігати за розвитком електронної тваринки.

  

  Культурні особливості інших країн відносно праці та її значення у житті є цікавими і можуть бути використані у вихованні вашої дитини. Проте варто також пам’ятати про традиції української етнопедагогіки, яка формувалась століттями і знайшла своє відображення  усній народній творчості:

·  Немає такої роботи, яка була б не під силу.

· Навчить біда кашу їсти (перенавчання можливе в кризовій ситуації).

· Найнявся – продався: скажуть дверима рипати, то й рипай (необхідність виконувати вимоги роботодавця).

·  Трясе цап бороду, бо так звик змолоду.

· Звик собака за возом бігти, бігтиме і за саньми (засвоєння нових навичок відбувається важко, особливо в дорослому віці).