До мене звернулася мама Іллі, хлопчика двох із половиною років, який відвідував дошкільний навчальний заклад понад двох тижнів. З перших днів відвідування у дитини спостерігалось погіршення апетиту, іноді до повної відмови від їжі, порушення сну та сечовипускання вдома і в дитячому садку, різкі перепади настрою, часті нервові зриви, капризність. Крім того, в колективі він відчував себе невпевнено, майже ні з ким не грав...
До моменту відвідування закладу Ілля знаходився вдома з мамою. Єдина дитина в сім’ї, до приходу в дитячий садок досвіду спілкування з іншими дітьми хлопець не мав. З татом дитина спілкується рідко в зв’язку з частими відрядженнями. Майже весь час мама і син проводили разом.
Під час консультації з мамою була отримана інформація про фізичний стан, зокрема, недоношеність, часті хвороби, перебування на обліку лікаря з діагнозом “анемія”. В 2,5 роки хлопчик не вмів самостійно їсти, вдягатися, складати іграшки, одяг тощо. Домашній режим дитини суттєво відрізнявся від режиму дня дошкільного закладу. Стиль виховання з боку мами мав характер гіперопіки. Ми довго розмовляли про важливість усвідомлення та прийняття зміни в емоційному стані сина, що є неминучим, коли він залишиться в дошкільному закладі без рідних. Також прийшли до висновку, що дитина почуватиметься впевнено, якщо вона буде достатньо самостійна, зможе певною мірою обслужити себе й не відчуватиме залежність від чужих дорослих.
Батькам було рекомендовано:
1) формувати навички самообслуговування (вміння самостійно їсти, вдягатися, складати речі);
2) розвивати навички ігри та спілкування, поступово розширювати коло знайомств малюка;
3) поступово збільшувати тривалість перебування дитини в дошкільному навчальному закладі (спочатку - тільки прогулянка, обід, через кілька днів – прогулянка, обід, сон і т.д.).
Ілля захворів та не відвідував дошкільний заклад у зв’язку з хворобою близько місяця, під час якого батьки слідували наданим рекомендаціям. Коли ж повернувся, через тиждень щоденного відвідування стан дитини значно покращився.
Коли я спостерігала за дитиною в режимні моменти, помітила її прихильність до однієї з вихователів. Ілля виділяв її для себе, відгукувався на її звернення до нього по імені, реагував на ласку та пропозицію пограти, звертався до неї за допомогою, якщо щось не виходило. Ми поспілкувались з вихователем і я порадила їй, по-перше, задовольняти прагнення дитини у фізичному контакті (обійми, ласки), яких вона прагне, коли сумує за домівкою і мамою, а по-друге, надавати позитивну оцінку будь-яким успіхам дитини в засвоєнні навичок самообслуговування. Так, вихователь стала заохочувати самостійність, наприклад, дитину допомогти прибрати іграшки або принести книжку, щоб почитати її разом з іншими дітьми. Разом з педагогами ми постійно підтримувати впевненість хлопчика в тому, що за ним прийдуть батьки.
Через 2 місяці перебування дитиною в дошкільному закладі стан хлопчика поступово нормалізувався. Ілля почав активно користуватися іграшками в групі, досліджувати незнайомі предмети та навколишнє оточення. Через 3 місяці у хлопчика спостерігався інтерес до інших дітей, потреба в спілкуванні з ними. Ілля прагнув привернути до себе увагу товаришів, посміхався при зустрічі з ровесниками, пропонував їм іграшки. Дитина почала включатися в загальногрупові рухливіігри та заняття, з'явилися вибірковісимпатії.
Урахування специфіки адаптаційного періоду допомогло не лише знайти правильний підхід до малюка, а й закласти передумови для його успішної соціалізації в новому колективі. Адже, характер пережитих емоційних станів у ранньому віці залишає свій слід на успіхах і невдачах шкільного, а потім і дорослого життя. Наша емоційна пам'ять фіксує позитивний чи негативний досвід в уявленнях та образах, що згодом відображається на цінностях та відносинах дитини зі світом.
Зараз Ілля успішно навчається в 3 класі, має багато друзів, займається спортом, відвідує вокальну студію та допомагає виховувати трирічну сестричку.
Про успішну адаптацію дитини до дитячого садка можна говорити коли:
- у дитини відсутні негативні емоції (плач, вередування, негативні реакції тощо);
- рівень діяльності малюка відповідає віку;
- дитина спокійно переходить від одного стану до іншого (від неспання до сну і навпаки), від одного виду діяльності до іншого;
- у дитини гарний апетит, глибокий спокійний сон;
- малюк бере активну участь у всіх режимних процесах і позитивно до них ставиться.
Необхідними умовами забезпечення адаптації дитини до дошкільного закладу є:
· Співробітництво й координація зусиль психолога, вихователів та інших працівників закладу.
· Забезпечення можливості участі батьків у житті дитини в умовах нового середовища.
· Встановлення довірливого особистісного контакту педагога з дитиною.
· Проведення ритуалів щоденної зустрічі й прощання з дитиною.
· Систематична підтримка інтересу дитини в діяльності, упевненість у собі, самостійність, ініціативність.
· Розробка індивідуального режиму адаптації дитини до умов дитсадка.
· Погодження дій батьків і педагогів, зближення підходів до дітей у родині й у дошкільному закладі.
· Створення для дитини психологічного комфорту: уважне і доброзичливе відношення вдома і в закладі.
· Врахування індивідуальних особливостей дитини.
· Формування в дитини адекватних форм спілкування з дорослими й однолітками.
Комментариев нет:
Отправить комментарий