Поговоримо про страхи


До практичних психологів часто звертаються з приводу дитячих страхів. Страх є нормальною реакцією людини в небезпечних ситуаціях, але іноді страх може приймати невротичну форму. В такому випадку потрібна не тільки психологічна допомога, але й певна лікувальна програма. Проте попередити такий стан можливо, якщо вчасно звернути належну увагу на реакції дитини.
    Страхи пов'язані з віком. У дітей 3-6 років переважають страхи тварин, персонажів  з кінофільмів, казок, домашніх сварок, бійок чи вигаданих дорослими образів для “виховного залікування”. В 6-8 років переважають страхи темряви, самотності, розлуки з рідними.  Досить розповсюдженим в дітей молодшого шкільного віку є “шкільний невроз”. Часто він наявний у дітей, яких занадто опікують батьки, а також у першокласників, які бояться йти до школи. Щоб позбутися джерела страху, діти прогулюють школу, імітують соматичні симптоми (головний біль, нудоту, втому), які, проте, можуть бути цілком реальними. 
    Проявами страху є приступи тривожного настрою, тремтіння, сіпання, соматичні симптоми. Проте не слід на цьому фіксувати увагу дитини! Щоб подолати страх та попередити невроз, не залишайте дитину наодинці зі страхами та не звинувачуйте у слабкості та нездатності справитися з ситуацією. Знайдіть методи, які допоможуть саме Вашій дитині, проконсультуйтеся з психологом. Дієвим методом подолання страху є казка. Наші фахівці надають рекомендації щодо долання розповсюджених страхів дошкільників та пропонують казки, які вам допоможуть.


     СТРАХ ТЕМРЯВИ 
Якщо ваша дитина боїться засинати у темряві або залишатися сама у кімнаті, в жодному разі не можна піддавати малюка «загартовуванню» і замикати самого у темряві, щоб «звикав». У цьому випадку дитина не тільки не позбудеться свого страху, але отримає ще й новий – страх батьківського гніву або глузування.
Дуже корисним методом для «лікування» страху є казка. Адже саме казка входить у життя дитини з раннього віку, супроводжує упродовж усього дошкільного дитинства і залишається з нею на все життя. Слухаючи казку, діти знаходять у чарівних історіях «відлуння» власного життя. Вони прагнуть скористатися прикладом позитивного героя у боротьбі зі своїми страхами і проблемами. Крім того, розповіді і казки вселяють надію на можливість подолання всього негативного. У своїй роботі з подолання страху темряви я пропоную батькам використати казку «Чому Данька не боїться засинати сам?».
Також разом з дитиною слід поміркувати над іншими способами, які допоможуть прогнати страх. Зазвичай, діти говорять, що потрібно, щоб мама або тато посиділи біля дитини поки вона засне, читали їй, залишали увімкненою нічник. Покладіть ввечері біля дитини її улюблену іграшку-захисника. Вдень запропонуйте дитині намалювати страх та вигадати й зобразити те, що його переможе. 


 Казка “Чому Данька не боїться засинати сам?”
(автор О.Харченко)
     Маленький Данька лежав під ковдрою і весь тремтів. На вулиці було темно. І в кімнаті у Даньки теж було темно. Мама вклала його спати і сама спала  у своїй кімнаті. А Данька ніяк не міг заснути. Йому здавалося, що в кімнаті хтось є. Хлопчик чув, як у кутку щось шарудить. Дедалі йому ставало ще страшніше, і навіть маму покликати теж боявся.
 Раптом прямо Данькові на подушку злетіла яскрава небесна зоря.


- Даньку, не тремти, - пошепки сказала вона.
- Я не можу не тремтіти, мені страшно, - прошепотів Данька.
- А ти не бійся.— Так сказала яскрава зоря і освітила всім мерехтінням всю кімнату.
Дивись, ні в кутку, ні під шафою нікого немає!
- А хто це шарудів?
- Ніхто не шарудів, це до тебе проник страх, але його дуже легко прогнати.
- Як? Навчи мене, - попросив яскраву зорю хлопчик.
- Є одна пісенька. Щойно стає тобі страшно, одразу ж починай її співати! - так сказала яскрава зоря й заспівала:
Живе у лісі темному страшний маленький страх,
Живе біля болота у темних він кущах.
І з лісу не виходить страшний маленький страх,
Лякається страх світла – сидить в своїх кущах.
А ще боїться сміху страшний маленький страх,
Як тільки розсмієшся ти, зникає страх в кущах!
Спочатку Данька слухав пісеньку зорі, а потім і сам заспівав з нею. Саме тоді страх зник із Даньчиної кімнати, і хлопчик солодко заснув.
Відтоді Данька не боїться засинати в кімнаті без мами. А раптом до нього знову прийде страх, допоможе чарівна пісенька!  


Коли дитина прослухає казку, обговоріть її, поставте такі запитання:
Чому Данька не міг заснути?
Хто прилетів до Даньки на подушку?
Чому зоря навчила Даньку?
Чи перестав Данька боятися засинати сам?
Як хлопчик подолав свій страх?
Запропонуйте дитині вивчити віршик та згадати його, коли ввечері вимкнете світло.

СТРАХ ЛІКАРІВ ТА УКОЛІВ
    Існують непрості теми для розмови з дитиною. До них належать похід до лікаря, профілактика простудних захворювань, необхідність щеплень та лікувальних процедур тощо. Як правильно розмовляти з дитиною про ці питання?
       Працюємо з власними тривогою та страхом
У розмові про профілактику інфекційних захворювань та необхідність щеплень дуже важливо не заразити малюка власними страхами. Для цього, насамперед, дайте собі відповіді на запитання: «Як власне я  ставлюся до щеплень? Що я знаю про цю процедуру? Що я знаю про це захворювання?». Якщо ви виявите, що думки із запропонованої теми викликають тривогу, схвилювання чи страх, — це означає, що перед розмовою з дитиною вам слід визначитися з джерелом своїх власних страхів.
      Пригадайте, хто і як у дитинстві розповідав вам про щеплення та хвороби, з якими захворюваннями вам довелося стикнутися і як минав процес лікування. Цілком можливо, що пережитий вами у дитинстві біль відклався у підсвідомості і продовжує викликати відчуття тривоги у дорослому віці. Усвідомлення досвіду, що травмував, допоможе втриматися від його трансляції своїй дитині.

     Типовою помилкою батьків, що викликає страх лікарів є обман: «Укол – це не боляче! Ти нічого не відчуєш!» Ми повинні промовити дитині що вона відчує, за якою процедурою це буде проходити.

     Підвищуємо власну компетентність
   У розумінні медичних аспектів щеплення допоможуть фахові журнали та інтернет. Приділіть особливу увагу поширеним міфам та забобонам. Часто вони не мають під собою жодних наукових обґрунтувань.
     Враховуємо вікові особливості
    Що старша дитина, то більше у неї розвинуте розуміння причинно-наслідкових зв’язків. У віці до трьох років малюк не здатен встановлювати зв'язок між своїми дискомфортними відчуттями (нежить, кашель, блювання, біль) та поняттям «хвороба». Він розуміє, що йому погано, проте співвіднести причини, які мали місце у минулому, з тим, що він переживає у цей момент, поки не може.
    Приблизно у п'ять років у дітей формуються навички розуміння причинно-наслідкових зв'язків. У цьому процесі основну роль відіграють пояснення, що надходять від авторитетних дорослих.
      Вкладаємо у слова позитивну мотивацію
     Для дитини набагато важливіше почути про те, що вона може зберігати здоров’я, аніж про те, чому вона захворіла, тим більш у звинувачувальній формі. Це дозволить сформувати свідому відповідальність за своє самопочуття, а не почуття провини за здійснені помилки та страхом перед вірусами чи болем.
   Однією з важливих батьківських навичок є вміння позитивного спілкування з дитиною. Тренуймося замінювати розповіді про обмеження, пов'язані з хворобою, позитивними мотивуючими словами про переваги, що відкриваються для здорової людини.


 ПРИКЛАДИ 
(Джерело: Журнал «Медична сестра 
дошкільного закладу»)
   ПРИКЛАД 1. Дитина переїла морозива та застудила горло. Невдалий варіант батьківського коментування: «Я ж казала тобі не їсти стільки морозива. Тепер будеш лежати з хворим горлом!». Звучить як звинувачення і подальше покарання хворобою. Вдалий варіант: «Хоча це і важко, але спробуй наступного разу з'їсти тільки одну порцію морозива. Тоді горлечко буде себе почувати добре». Розумно обмежуємо, даємо позитивне підкріплення.
  ПРИКЛАД 2. Дитина бігає по холодних калюжах. Невдалий варіант батьківського коментування: «Ну ось, знову набігався по калюжах і змерз. Як же я втомилася постійно лікувати твої шмарклі!». Сприяє розвитку почуття провини за даремно витрачений батьками час. Вдалий варіант: «Коли на вулиці холодно і мокро, дуже важливо зберігати ноги сухими. Коли у тебе немає нежитю, ми можемо гуляти набагато частіше і довше». Інформуємо про профілактику захворювання і позитивно мотивуємо.
   ПРИКЛАД 3. Дитина не хоче мити руки з милом; заходячи додому, одразу бере якусь їжу. Невдалий варіант батьківського коментування: «Якщо будеш їсти немитими руками, у животі будуть лазити черв’яки!». Дає запевне хибну з медичної точки зору інформацію, породжує страх та паніку, що перетворюються у дитячій фантазії на жахи. Вдалий варіант: «Кішечка миє свої лапки язичком. Вона не знає, що є чарівне мило, яке допомагає прогнати з ручок бруд. Ходімо мити ручки з милом!». Цікавий приклад дотримання гігієни тваринами і людьми мотивує дитину, пояснює їй призначення мила.



     Намагайтеся не репетувати від страху при кожному «болить». Що спокійніше до ситуації поставиться авторитетний для неї дорослий, то менш тривожною дитина буде у стані захворювання або при щепленні.
   Ефективним прийомом для роботи з дітьми є казка.  Під час розмови з дитиною про щеплення від туберкульозу можна використати казку «Про Мікробів-Кохиків»

Казка «Про Мікробів-Кохиків».

Трапилося це дуже давно. У великому теплому болоті оселилося Чудовисько. Не було від нього людям спокою. Пішли люди до Івана-богатиря просити допомоги. І пішов Іван-богатир, і бився з Чудовиськом. Три дні й три ночі вони билися. Нарешті Іван-богатир переміг.
Щоб помститися людям, Чудовисько, вмираючи, виплюнуло цілі полчища маленьких, згорблених, агресивних прибульців — туберкульозних паличок. Паличок Коха. Вони розповзлися всім світом, проникли в організми дорослих, дітей, тварин і викликали дуже важке і небезпечне захворювання — туберкульоз.
Багато людей і тварин від туберкульозу загинули, оскільки не знали, як себе захистити, як уберегтися. Це трапилося в сиву давнину, але, на жаль, ці злі згорблені туберкульозні палички дуже стійкі й живучі.
Живуть вони і зараз — в організмі хворих людей, на книгах, іграшках, посуді та інших речах, якими користувався хворий.
Із слиною мікроби потрапляють на тротуар або на землю. Коли слина висихає, туберкульозні палички стають легкими як пір'їнки, піднімаються з пилом у повітря і проникають в організм людини під час дихання.
Оселяються мікроби найчастіше в легенях, там їм тепло і затишно. Вони починають посилено харчуватися і розмножуватися. Ці злі туберкульозні палички бажають, щоб всі захворіли.
Але хочу тебе заспокоїти, хворіють не всі! Ті, хто піклується про своє здоров’я, можуть не боятися — туберкульоз їм не страшний.
   Питання для обговорення: Де живуть небезпечні палички? Як вони можуть потрапити до організму здорової людини? Чи можна від них захиститися? Далі слід розповісти дитині про шляхи захисту від туберкульозу — гігієну та щеплення.


ЩЕ ДЕЩО ПРО СТРАХИ...
(за матеріалами книги Керола Е. Ізарда 
«Психологія емоцій»)
Страх захищає
    Біологічно страх пов'язаний з болем. Саме ситуації, пов'язані з переживанням болю, активують наші страхи. Проте страхи часто формуються і за відсутності такого досвіду. Наприклад, одні люди бояться змій, хоча ніколи їх не бачили в природному середовищі. Інші бояться літати повітрям, хоча ніколи не попадали в авіакатастрофу. Відповідно страхи можуть бути результатом не реальних переживань, а нашої фантазії. Але таку реакцію можна розглядати й як захисний механізм нашої психіки. Коли  автомобіль наближається до нас на великій швидкості, зявляється передчуття можливого болю навіть якщо ми ніколи не потрапляли в автокатастрофи  Це передчуття включає емоцію страху, яка, в свою чергу, мотивує певну поведінку — бігти. Такі біологічні реакції є захисними та дозволяють нам врятуватися від небезпеки.
     Страх заражає
   Багато страхів є досвідом суспільства, а не нашим власним. Цю властивість вивчали в експерименті з мавпами. Перша група  мавп була привезена з Індії, де мала досвід проживання в природних умовах. Ці мавпи мали страх перед зміями. Друга група мавп  народилися вже в лабораторії та не мала досвіду життя на волі і, відповідно, страху перед зміями. В клітку з мавпами  подавали ящик, в якому знаходився удав або змієподібний муляж. Також в ящику знаходилася їжа, яку мавпи могли вільно взяти. Мавпи з лабораторії спокійно брали їжу, в той час як завезені мавпи виявляли ознаки страху, залишаючись голодними. Найцікавіше, що коли дві групи обєднали, лабораторні мавпи спостерігаючи за дикими, дуже швидко навчились відчувати страх перед змієподібними предметами. Перша група мавп заразила страхом другу групу. Особливо швидко це відбувалося коли зразок поведінки показували біологічні батьки своїм дитинчам.

Комментариев нет:

Отправить комментарий